Тетянка

В душі попід дахом
(будинок висотний, без ліфта)
живе сонцесяйна
маленька красуня Тетянка.
В очах її - вічне
кульбабково-лагідне літо,
яке вибігає
із рідного дому щоранку.
Веселим дзвіночком -
знайомими сходами - долі -
туди, де вирує
життя небуденно щасливе...
Дитя променисте
не знає жіночого болю
і вірить, дурненьке,
що доля завжди справедлива.
Воно ще вимріює
казку про вічне кохання,
велику родину
із купою рідних дзвіночків,
котом і собакою...
Світла жага сподівання
в Тетянці скорятись
земному тяжінню не хоче.
Випурхує з дому,
стрічаючи різних сусідок,
стурбованих, тихих,
заплаканих, грізних, сердитих,
які проводжають
очима замріяне літо,
дивуючись пісно,
як декому хочеться жити!..
Вітається літо -
і котиться-котиться далі,
назустріч майбутній
шаленій незнаній пригоді,
іще не навчившись
збирати у торбу печалі...
В Тетянки - канікули.
Свято у неї, та й годі!
Вона ще за віком
не відає: поверхом нижче -
вже інше життя,
значно важчі і доля, і вибір.
А ті, що внизу,
мають зовсім нестерпні обличчя.
(От принц би казковий
стражденних на сонечко вивів!..)
Сусідки радіють:
хоч хтось у будинку так може!
А їм вже несила...
Життя відбулось невблаганно.
Колишні вони
на дівчисько замріяне схожі.
Невже це дитя
згодом виросте в пані Тетяну?!

Тетяна Яровицина