Ганна Коназюк

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

Ми живемо сьогодні всередині книжки з історії...
Хронологія дат і подій і незмінність часу.
Та немає у світі такої ще лабораторії,
Де всі рани загоять і всі корективи внесуть.

Де загиблі воскреснуть і прийдуть додому з усмішкою,
А утрачені сльози повернуться чистим дощем.
І кривавий тиран обернеться маленькою мишкою,
Тричі пікне, як в казці, та в нірку швиденько втече...

© Ганна Коназюк

ДІАЛОГ

Улюблену розбила чашку.
Її не жаль...
Смичком своїм торкнувся важко
Душі скрипаль.

Утратами вона побита
Лихих подій,
Кривавими дощами вмита
Вчорашніх мрій.

- Ти плакала ще до світання,
Щоб я не чув.
Я, мамочко, твоє страждання
Усе ж відчув...

Всміхаєшся. І навіть двічі.
Мов крізь вуаль.
Вдивляюся тобі у вічі -
А там печаль.

- Синочку мій, ще не дорослий,
Вже не маля...
Поранена кинджалом гострим
Кричить земля!..

Загинули чиїсь синочки,
Чиїсь батьки.
І хрестиком на їх сорочки
Лягли рядки.

- У тебе, мам, коли й не плачеш,
Біжить сльоза.
Чомусь мене міцніше горнеш -
То лиш гроза!..

- Ні грому і ні блискавиці
Вже не боюсь.
За тебе, рідний, за Україну
Я помолюсь!..

© Ганна Коназюк

Думки надвечір'я

А час летить, мов навіжений вітер
І вирива з корінням бур`яни -
Не обирає, знищуючи квіти...
Так гинуть люди в хаосі війни.

Про сенс життя собі метикувала
Старенька жінка, дивлячись в вікно
Своє майбутнє вона гарно знала,
Та за дітей щемить душа давно.

Попорається мовчки в господарстві -
Насипле курам, Зірці сіна дасть...
Хіба це лихо, що не у багатстві?
- Ні! Сумно, що в країні тьма нещасть.

Діди і батько згинули за волю,
Вона поштарувала всю війну.
А потім ланковою була в полі,
Ну а тепер, ще трішки та й в труну.

Та смерті не боїться ні краплини -
Вона для неї вже немов сестра...
А за онуків дума щохвилини,
Їм доленька припала непроста.

Умила рясно зморщене обличчя,
Вбрання чистеньке склала на ослін,
Згадала рідних у молитві звично
Й перехрестилась Богу на поклін.

Вночі старенькій всякого насниться -
Онуки рідні й правнуки малі.
І як тяжіє в колосках пшениця
На вільній, мудрій і святій землі!..

© Ганна Коназюк

Про кохання

Я так давно писала про кохання
П`янкого і любовного вірша.
Про те, як в серці щем снує відрання,
А в п`ятах - спантеличена душа.

Це почуття знайоме тим на світі,
Хто крізь тенета втіхи і страждань
Стає на шлях палкого неофіта
В релігії сердечних поривань.

Кохання - біль, кохання - насолода.
Кохання - ніч, кохання - все життя.
Кохання - хрест, кохання - нагорода.
І кожен раз - це нове відкриття!

© Ганна Коназюк

СВІТЛИНКА

Кружельцем спомин по воді,
Дитинства жменька.
Де мама й тато молоді
І я маленька...
В руці кульбаба запашна,
Ніс в ластовинні -
Я зосереджена й смішна
Тут на світлині.
Уже забула як щемлять
Колінця збиті.
Роки поспішно так біжать,
Плющем повиті.
Плямисте сонечко летить
Траві в кишеньку...
Це моя донечка стоїть,
Чи я маленька?..

© Ганна Коназюк

Пісня для сина

Ой, Богдане-Богданочку,
Мій малесенький синочку,
Моя крихточка маленька,
Моє яблучко спіленьке,
Здоровеньким будь!

Відведу нещастя й смуток,
Витру слізки з незабудок.
Пригорну малу дитину,
Постелю м`яку перину.
Маму не забудь!

Милосердним залишайся
І роботи не цурайся.
Доброта й любов - то друзі,
Бо в житті все по заслузі.
Міру всьому знай!

Де б не був, в яких столицях,
Україна хай насниться.
Чи багата, а чи бідна,
Та до болю в серці рідна -
Всюди пам`ятай!

Неба годна прихилити,
Лиш плекати б та любити...
Та зростає кошенятко,
Це курчатко-левенятко.
Будуть і свої малятка -
Гарним батьком стань!

Не засуджуй і не зраджуй,
Справедливість сій-зароджуй.
Віруй в Господа Святого.
Відрікайся всього злого.
Душу не порань!

© Ганна Коназюк

Мелодія дощу

Чи любиш, як в шибку стукоче він лунко і дрібно?
Слізливий маестро із тисячі гам і октав...
І ноти висять на дротах зачаровано срібно,
Допоки їх вітер по-своєму не прочитав.
А я закохалась у стильну мелодію травня!
І навіть, коли загуркоче згори контрабас,
Створивши сюїту із блискавок ще до світання,
Уранці почую тихенький, розмірений вальс...

© Ганна Коназюк