Місто

Дощик бавиться листям,
і сміється, і плаче
із каштаном і кленом
на розхристі алей...
Він бо знає що місто
попри плани незрячих
має бути зеленим!
Всі це знають, але...

Зазирає по зливі
у просвітлено-чисті
оченята-віконця
промінець-маніяк.
Сонце знає, що місто
має бути щасливим.
Щасливіти ж без сонця
неможливо ніяк!

Місту хочеться міцно
нанизати в намисто
нас, дерева, будинки
на промінчик ясний.
Менше сміття і реву!
Більше сміху і змісту!
Мусить збутися місто
і прокрастися в сни...

Молодим, променистим,
ніжно-грішно-тінистим,
ні на гріш не чужинським
ув основі своїй,
волелюбно-барвистим,
гомінким, українським!
Отоді воно Місто.
Місто наших надій.

Тетяна Яровицина