Моя любов

Любити прагну, панувати - ні!
Душа моя - примхлива українка.
Їй краще жити вік на чужині,
ніж в печінках своєї половинки.

Любов моя - самітницька любов -
не визнає банально-штучних правил.
Якщо на рідну вулицю прийшов
загарбник-бiль свої закони править,

і треба переходити лишень
по два кінці її, на світлофорі, -
йде навпрошки і знає, що - мішень.
Уб'ють дурну - ото й уся «лавсторі».

Рішуча йде. Та десь у глибині
тихенько скімлить серденько дівчаче:
«Любити можу, догоджати - ні».
Нехай уже «нелюблені» пробачать.

Спокійна йде, наповнена ущерть!..
Я чула ранком, як вона молилась,
аби у мить, коли зустріне смерть,
була душа захопленою чимось.

Будь-що - натхнення, ніжність, віру, гнів -
вона сприйме! Бо ж, ніде правді дітись,
любити вміє, удавати - ні.
Не приведи, Господь, того навчитись.

Тетяна Яровицина