ПАВЛО ФИЛИПОВИЧ: "Єдина воля володіє світом..."

Заклинаю вітер і хмари...

Заклинаю вітер і хмари,
Заклинаю, земле, тебе!
І бринять найміцніші чари -
Заклинаю сонце сліпе.

Пролетіли огненні бджоли
Між зелених полів людських.
Заклинаю вас, тихі доли,
Не пускайте до себе їх!

А глухі снігові градини,
Смілий вітре, хоч ти розвій, -
Хай живуть і квіти й рослини
У країні бідній моїй!

Ясний світе, степе без краю,
Срібна пісне, роси й трави,
Вас кохаю, вас заклинаю,
Хочу бути таким, як ви!..

Павло Филипович

Коли летять, як сиві зграї...

Коли летять, як сиві зграї,
Такі скупі і сірі дні,
Коли сама земля вмирає,
І в небі не горять огні, -

Коли кругом старці й каліки,
І обідніло серце вкрай,
Забудь і ти, забудь навіки
Мій біль і горе, і одчай,

І те, що всі мої надії,
Любов і пристрасть, і хвали
Лиш тягарем чужої мрії
Для тебе, ніжної, були.

Минеться все, уже минає.
Змінився я, і ти не та.
Над нами вічність пролітає -
Шляхи безкраї заміта.

І я уже не маю сили
Тебе забути, відійти.
Я чую тільки голос милий,
Я бачу світ, бо в світі - ти.

Павло Филипович

Єдина воля володіє світом...

Єдина воля володіє світом,
Веде в майбутнє нас єдиний шлях,
Ми умремо з єдиним заповітом
В непереможних і міцних серцях.

Врятує вроду і себе людина,
Життя зросте над попелом руїн, -
Велика мрія, мудра і єдина,
Недаром дзвонить у всесвітній дзвін.

Віки летять, а в неозорім морі
Єдине сонце для землі горить,
І всі колись з'єднаються в просторі -
Людина, звір, і квітка, і блакить.

Павло Филипович

Колосом стигне слово...

Колосом стигне слово
В долах і на горбі.
Жовтих стеблин розмово,
Не шепотіть тобі!

Дзвонять серпи і коси,
Важко скриплять вози,
Сніп, співак безголосий,
Молить: збирай, звози!..

Ось і новий господар
Владно веде коня,
І непорушна згода
Поля, людини, дня.

І одчиня ворота
Варта майбутніх днів:
Чорна землі скорбота,
Сонця злотистий спів.

Павло Филипович

Білявий день втомився і притих...

Білявий день втомився і притих,
І з глибини блакитного спокою
Прямує сонце тихою ходою
До роздоріжжя вечорів смутних.

Не довгий час спиняється у них,
Поломеніє пізньою красою,
Немов на обрій зводить за собою
Примари мрій криваво-золотих.

І дня нема. Та променисто-ніжний
На ясне небо, на простір надсніжний
Розлився світ і не пускає тьми;
Лиш місяць срібний тихше і смутніше
Ті ж візерунки темно-сині пише
На білих шатах пишної зими.

Павло Филипович

Жовтих плям тривожне коло...

Жовтих плям тривожне коло,
Слів байдужих кайдани.
Може, сонце прохололо,
А як ні, то поверни

Не ясні дарунки травня,
Не троянди, не вогонь -
(Буйна радість - радість давня,
Мов пісок з сухих долонь).

Поверни оті прозорі
Молодого серця дні,
Спів і працю у просторі,
Гук возів у далині,

І у вирій перші шуми,
І озер безхмару дань,
Золоті човни задуми,
Легкоплинний час розстань.

Павло Филипович

Закликав червень чарівну теплінь...

Закликав червень чарівну теплінь
У тихий сад і у поля безкраї,
І синя квітка не дзвенить: дінь-дінь,
Коли бджола її крилом торкає.

Лиш ніжний келих нахиляє їй
І тягнеться, як пролетить метелик,
І кожна мушка - радісний носій
Дарунку квітів ясних і веселих.

Навчись і ти, коли прийде твій день,
Віддать усім прозорий мед любові.
Приваблюючи фарбами пісень
Мандрівників далеких, випадкових.

І непомітно передай вікам
Оті пилини сховані насіння.
Смерть не мине, і ти загинеш сам,
Та безліч раз зійдуть твої насіння.

Павло Филипович