Ріж!..

Без родового Древа - ми не ми.
Та бути всохлим деревом - наруга.
Тому - душа, обтяжена крильми,
самосвідомо вибере хірурга.

Підійде до - і вперто скаже: «Ріж!» -
хоча розради зроду не просила.
Бо на межі час котиться скоріш,
а віти-крила хиляться безсило.

Якась вона... нелюдяна... межа!
Та сентиментам вірити не варто,
коли отут, на місці, де душа,
Недоля й Доля звикли межувати.

Буває щедрість зболено-гірка.
Бува така, як в Єви і Адама...
Коли ж Земля ще носить на руках,
рясніти мусиш добрими плодами,

довіривши все зайве у собі
Душі отій, що знається на справі,
яка дбайливі очі нелукаві
спрямує ввись, на крону, і вглибінь, -

обріже так, аби і в буревій
ти встояла, як чийсь достойний задум,
і в хворобливій щедрості своїй
ще доросла до батькового Саду.

Тетяна Яровицина