Світлана Дідух-Романенко

10.10.2019

Дитинно радію кожній знахідці, як-от ця! Із задоволенням пропоную до вашої уваги невеличку добірку віршів Світлани Дідух-Романенко, прекрасного молодого поета з Бориспільщини. Судячи з того, як захоплено мені радили її почитати, слово Світлани того варте. Поетеса є однаково переконливою і у любовній, і у громадянській ліриці. Тому зовсім не здивувалася, побачивши список її здобутків і нагород. Щиро радію з того, що українська земля народжує і плекає подібні таланти. Хочеться вірити і шукати ще...

люби мене
гостро
тонко

промінцями-нитками-голками
старими смішними фото
розтягнутими футболками

слухняну
заспану
дику

розпатлану-нефарбовану
люби мене сміхом, криком
Тільцем, Скорпіоном, Овеном

в істериці
в Осло
в сукні

розпусницю і незайману
подвійну з вершками й цукром
нехай! упс! ех! ай!

кохай мене!!!!

залита по литки в матрицю.
по лікті в первісній глині.
як міг ти засумніватися
у тому, що я богиня?
а що я зуміла випасти
(така вже халепа) з неба,
так то лиш закони підлості,
і вже ж не заради тебе!

О Господи! Прошу: нехай хоч раз
при зустрічі не топить серце повінню.
Тоді вже знатиму: оце не стало НАС.
а Я і ВІН нарешті порятовані.

Що ці дощі - не сльози й не печаль.
звичайні атмосферні мокрі опади.
Бо все. Кінець. Фініта. А хоча...
нехай би й світ пропав без нього...
пропадом...

Відпускаю тебе у найдальшу з відпусток.
Відпускаю, мій Каю, звикаю, зникай.
Маєш музику в спину і светрики тлусті,
там згодиться, там морозно, любий мій Кай.

Королева? Ота вже тебе не відпустить,
і регочуться тролі: «Дурна, не чекай».
Проводжаю тебе в найпорожнішу пустку,
я замерзла з тобою, коханий мій Кай.

А трояндам із наших сусідніх балконів
я збрешу гарну казку, не знають нехай,
що несила зігріти, коли захолоне,
і що справа насправді не в правді. ЗВИ КАЙ

Новини: «Прикрий інцидент,
Майдан ніяк не розігнати.
хоробрий наш кореспондент
пішов у ніч на барикади.»

Тремтить і в'ється, ніби в'юн,
та лізе, наче аскарида,
для сміху просить інтерв'ю
в старого згорбленого діда:
- За що ви, діду, стоїте?
- За правду, віру і свободу!
- На старість нащо вам оте?
- Згодиться, і мені, й народу.
- І хто на те вас підмовляв?
- Ти може чув? То совість зветься.
- Та що ви кажете! Брехня!
Ще наплетіть про честь і серце.
То що дають вам? Ну! Бігом!
Кажіть, уже ж не з маком дулю.
- Ну як кому. Кому кийком,
Кому дали і в лоба. Кулю.
- Не мерзнете? Мороз. Мете.
- Хотів про серце? Не холоне!
- За скільки, діду, стоїте?
- Всього за 46. Мільйонів.

- Мамо, а завтра війна?
- Синку, послухай, пташки!
Значить, нарешті весна
світом іде навпрошки.
- Мамо, то завтра війна?
- Пролісок, синку, дивись!
Квіточка ця осяйна
будить розніжений ліс.
- Мамо, навіщо те зло?.
Мамо, не хочу війни!
- Синку, запахло теплом,
все ожива й струменить.
- Мамо, ти бачиш? Бджола!
зовсім ще сонна, смішна:)
От би мені два крила!
- Синку мій, завтра війна...

таким, як ми, спокОю не приписують -
благословляють мовчки на бої.
посивів Київ, гори стали лисими.
і всі свої, і де вже ті свої?

червоним огорнулися,як сукнями,
цей колір нині - наймодніший тренд.
горить земля між мертвими й присутніми.
горить земля, згорить і президент.

горіть ви всі, провладні узурпатори!
бо є межа: де натовп, де народ.
я гралася в дитинстві в доньки-матері,
сама собі я вправний ляльковод.

таких, як я, в рабів не перековують,
самі лиш збитки від таких рабів.
горить земля, закашлюється й сплювує
у пекло тих, хто кров'ю руки вмив.

а чуби відростуть, і зростуться поламані.
заірже металевий. ну така вже доба.
душі тих, надсвоїх, зашепочуть над плавнями,
зафарбують на стінах останні «Ганьба».

вогнепальні і колоті, смалені й різані
шрамуватимуть в епоси й трохи у щем.
активістка народить синів «екстремістові»,
повінчається з ним і народить іще.

від такого ж не сором, з таким же не боязко,
і сини - не орли, а вогонь-козаки.
а чуби? відростуть. як і коси до пояса.
а рука? ну так стане й одної руки.

він утримає мир і самою десницею,
навіть небо би втримав,якби захотів.
все це буде, хоч поки що навіть не сниться
неспокійної ночі досвітніх вогнів...