Вікторія Шевель

* * *
заходиш в думи рук моїх легких
поговорити на горбочку долі.
мій подорожній, скільки нам ще солі
переносити треба для слабких
доріг назовні, що тримають рід
імен отих і цих, які глибокі?..
мовчать поверхні вод зеленощокі,
які від суму стрепенуться в лід.
на згині щастя вимостять сади
морозного буття і воскресіння...
це іспит наш, а не любов осіння,
бо нам з тобою, певно, не сюди.

© Вікторія Шевель

молитва

мурашнику дум!
не відлучай від своїх глибин,
що доверху лаштують
сходи прозріння.
живи та розмножуйся!
лиш не камінням -
хрестом у хресті,
мов єдиний твій Син.
мурашнику дум!
молитов нагортай понад дій,
а особливих - напередодні
невпевнених весен.
во ім'я Пречистої Матері
небом у травах стій
і не зрікайся
а ні своїх,
а ні людських
ремесел.

© Вікторія Шевель

* * *
Перша година
Покровом на голові
Уповільнює думку
Про любить він а чи ні
Друга година
По-особливому
Гладить плече
От тільки очі
Відьма - хвилина
В хмари товче...
Третя година
На довгий
Виштовхує тік
Буде тобі
Хлібів чоловічих
На вік
Далі... А знає хто
Чим обернуться часи?
Молодість
Секундантом
Не промахнулися б
Тс...

© Вікторія Шевель

* * *
Між понеділками й поділками
Сезонів чотири на душу.
Викреслюй все те, що зайве.
Стрілки свої витрушуй.
Прощатися час - не тисне.
Удосталь всього ще буде.
Між неподільним і поділками
Не зви й не шукай Іуду.
У торбі чудес світу множиться.
Ми теж поміж ними. Знакові.
Буденне зрізатимуть ножиці
У святість і грішність...
Однаково.

© Вікторія Шевель

* * *
Завтра стане вчорашнім.
[У тебе написано інше]
Півкроку убік - потішне
З тобою. Моїм. Домашнім.
Стабільність крилом не б'ється.
Струшую "потім". [Знаєш.]
Я без прописки. В серці.
Ти мене й так кохаєш.

© Вікторія Шевель

* * *
У моєму гнізді -
Париж
із твоєї любові,
що ріжком зростає на ранок,
ховаючи ніч шоколадну.
У Провансі твоїм -
береги
із морської солі,
яка вийшла із мене на ґанок
ромових слів. Нескладно.
І дороги сюди -
мигдаль
подрібнений болю,
що тримає тут нас, рибалок,
і рятує щастям помадним.

© Вікторія Шевель

* * *
завтра я йому зізнаюся
що маю серце,
яке зійшло з дистанції.
і ні слова не буде про
позатілесну магістраль.
сьогодні я сім разів подумаю
про те, чи іще маю серце,
приречене до страти
і не відіб'юся почуттями.
завтра я помиратиму наліво,
але буду вгодна Богові
встати з правої.

© Вікторія Шевель

* * *
ні про що не проситиму.
хай буде млосно
і за метр і за тисячу
до твого зойку.
своїм серцем підстрелив
взяв, мов би сойку,
а між іншим у мене
є син. не дорослий.
кроки кояться слабкістю
і збігом вітрища
й він не свідчитиме
проти імені схожого.
таланить тобі, знаєш,
як для перехожого!
то судомить моє
неприкаяне річище.
у проекції збоку
сумніви тінями:
не проситися з бою,
ковтнути яблуко...
закипає підсолена
ґаздою патока
світу з глузду
зійшовшого
прямо під тіменем.

© Вікторія Шевель

* * *
мовчи, що упіймане щастя твої
обіймає плечі.
і тільки твою, прямо з вуст видзьобує,
свіжу ніжність.
розкуті, упевнені доторки мають
свою можливість -
в дівчину перевтілити зрілу пташину.
надвечір.
у голосі зібганий всесвіт триває. під
мокрим снігом.
на вдачу до смерті вона не шукатиме
іншої волі.
то ж зверху, аби не потрапили в тіло,
кристалики солі
ти витирай рукавом сокровенного.
дуже тихо.
і переховуй цю вдячність, мороку,
що сталась запізно.
іменем жінки дій. бережи все, що
збудеться згодом.
те, що було і що є не твоїм, вже зникає
під воду.
та ж, яка світлом за душу взяла, хай ріже.
наскрізно.

© Вікторія Шевель

* * *
Нас розділяють знаки по зустрічним.
Кидають в різні недотичні ніші.
Пересторога пнеться в крони. Вічним.
Перетвори у пам'ять виліт тиші.
Тут вибір жити духом, тілом - строго.
І якнайдалі від страхів та криків.
Ще два відлуння - з нас нема нікого,
То двох імен непересічні бліки.
Сюрчать узбіччя траблами цупкими.
Гойдають душі пусток найсильніші.
Плюс мінус врівноважують меткими
На витівки, але бувай тихіше.

© Вікторія Шевель