Яке то щастя!

Спини мене, спини і обійми -
й загояться всі прірви поміж нами!
Ти ж бачиш, я складаюся із мами,
дочки і криз, що творимо не ми.

Яка то втіха - діти і батьки!
Яке то щастя, як усі здорові,
коли життя промінчиком любові
торкається жіночої руки...

Та повсякчас об стіну, мов горох,
у хаті, де хворіє тяжко мати, -
жіночі мрії старіти удвох
і чоловіче право захищати
від злиднів, від зневіри, від тривог...

Пообіцяти нічого мені.
Натомість - дуже боляче зненацька
дізнатись: я складаюся і з батька,
і з лету поміж зболених огнів...

Бач, не моє - від скрути навтьоки!
Спини мене, бо вб'юся на півслові.
Яке ж то щастя, як усі здорові...
Яка то втіха - діти і батьки.

Тетяна Яровицина