#друге_дихання
переклади з "Раньше я знала все. Стихи на забьітом язьіке (2004-2014)"

РАНІШЕ Я ЗНАЛА ВСЕ

Раніше я знала все
про людську природу.
                                 ...Годі
було здивувати мене!
Хіба... розсмішити слона.

Гнітило всезнайство це,
аж поки один добродій
не мовив:
- Буття журне,
якщо не живеш сповна!

...Пірнула у море мрій.
Лелію чуття - раюю,
як раяв отой дивак...
Снага до Життя - вогонь!

Оговтуюсь:
- Боже мій,
люблю його, вереду я!
На колір, на дотик-смак...
Навзаєм люблю,
либонь!

Наївна, я знала все!..
Теперечки н і ц не знаю...
Пориви в мені дзвенять,
зневажений сплін застиг...

Заобрій кураж несе -
окрилена, мчуся краєм.
Вичікує слоненят
Близький і Далекий
Сміх!

© Тетяна Яровицина, текст (2013)

© Наталія Ліпська, переклад (2022)

💖 Друга ластівка - переклад однойменного вірша завдяки неймовірній киянці Лесі Шаповал!

«Мамо, ця твоя поезія - боротьба із власним мозком!..» - сказала якось семирічна дитина і мала рацію))

ПОЕЗІЯ

Задивляєшся з безсоромністю...
Я у вічі тобі брешу -
боронюся зчужілим голосом:
«О, без тебе я не скришусь!»

Та... спіткнувшись на ріднім імені,
голос криком моїм дрижить:
«Підкори мене!!!! Доведи мені,
Що без тебе мені не жить...»

Зась тортурам сліпого наступу!
В обороні - сталеве «Ні!»
замість тихого і ненатлого:
«Скільки ж марилось це мені?!!»

Та чи варто вихляти думкою,
коли істина - над усіх!?
Маю вбратися в обладунки я...
щоб припасти до ніг твоїх.

© Тетяна Яровицина, текст (2012)
© Леся Шаповал, переклад (2022)

НІЖНІСТЬ БЕЗ ПРИСТРАСТІ ВСЛІД

Вкрай прогнозована
близькість двох тіл:
люди лиш люди. Та от...
нас, попри далеч, єднає в житті
ніжність, - найвища з ріднот!

Хай ми з тобою, немов полюси,
де і негоди, і лід, -
світ наш тримає на спільній осі
ніжність, без пристрасті вслід!

Власність лишає бентежні шматки
від неподільності душ.
Ми ж, як до пари: оба диваки.
Віру у диво не руш! -

і не поглине, немов суєта,
і берегтиме од бід
крізь кілометри, кордони, літа
ніжність без пристрасті вслід...

Спалахи пристрастей най оминуть;
н і ж н і с т ь ясніє нехай!
Рідний, себе берегти не забудь:
нам ще так рано за край!

Що так у серці струмує, - скажи! -
зміцнює віру-магніт,
допомагаючи вижити й жити?
Ніжність без пристрасті вслід!

Пристрасті трощать піднесений світ
і розлучають чомусь...
Подумки міцно мене обійми!
Ніжністю я озовусь.

© Тетяна Яровицина, текст (2011)
© Наталія Ліпська, переклад (2022)

МОЛИТВА

Чуєш, Боже,
дай щирої сили моїм словам,
раз провісне зітхання
владно зрина строфою!..
Коли доля моя -
сповідатися всім вітрам,
оминаючи люд і храм.
Наодинці. Лише з Тобою...

Ти ж, коли надиха́в на вірші,
відав: буде смілива гра!
Бо, де б'ється в людей о д н е,
в тонкошкірого - веремія!
У поета сердець
не менше як... півтора:
людське - в прісній покорі живе,
а оте, неземне,
що не день ясніш
пломеніє!..

Храм-віршарня тремтить.
Відчай віру турляє вглиб,
позаяк щохвилини
півсердям моїм тривожно...
Боже правий, збагни!
Якщо так лункогрудо -
і римно! - життя болить,
то за послухом ревним
сховатися вряд чи можна.

Дай хоч натяк
чи Знак,
як то вижити в горній грі,
не зібравши в серцях
невтолимих нагару й пилу
аби гріх -
якнайбільший невільний
і вільний гріх
був... «любила»?!

© Тетяна Яровицина, текст (2013)
© Наталія Ліпська, переклад (2022)